перевести на:

Розповіді про російською мовою

Глава перша
СТАРЕ І НОВЕ

В ньому (в Російській мові)всі тони і відтінки, всі переходи звуків від самих твердих до найніжніших і м'яких; він безмежний і може, живої як життя, збагачуватися щохвилини.
Гоголь

I

Анатолій Федорович Коні, почесний академік, знаменитий юрист, був, як відомо, людиною великої доброти. Він охоче прощав оточуючим всякі помилки і слабкості. Але горе було тому, хто, розмовляючи з ним, спотворював або спотворював російську мову. Коні накидався на нього з пристрасною ненавистю. Його пристрасть захоплювала мене. І все ж у своїй боротьбі за чистоту мови він часто хапав через край.
він, наприклад, вимагав, щоб слово обов'язково означало тільки люб'язно, послужливо.
Але це значення слова вже померло. Тепер і в живій мові і в літературі слово обов'язково стало означати неодмінно. Це-то і обурювало академіка Коні.
- Уявіть собі, - говорив він, хапаючись за серце, - йду я сьогодні по Спаській і чую: "Він обов'язково наб'є тобі морду!" Як вам це подобається? Людина повідомляє іншому, що хтось люб'язно поб'є його!
- Але ж слово обов'язково вже не означає люб'язно, - пробував я заперечити, але Анатолій Федорович стояв на своєму.
Тим часом нині в усьому Радянському Союзі вже не знайдеш людини, для якого обов'язково означало билюбезно.
Нині не кожен зрозуміє, що розумів Аксаков, кажучи про одне провінційному лікаря:
"У відношенні до нас він надходив обов'язково" [С.Т.. Аксаков, спогади (1855). зібрав. соч., т. II. М., 1955, Стор. 52.]
Зате вже нікому не здається дивним таке, наприклад, dvustişie Ісаковського:

І куди тобі бажається,
обов'язково дійдеш.

Багато що пояснюється тим, що Коні в ту пору був старий. він надходив, як і більшість людей похилого віку: відстоював ті норми російської мови, які існували за часів його дитинства і юності. Люди похилого віку майже завжди уявляли (і уявляють зараз), ніби їхні діти і внуки (особливо онуки) спотворюють правильну російську мову.
Я легко можу уявити собі того сивоголового старця, який в 1803 або 1805 році гнівно застукав кулаком по столу, коли його онуки стали тлумачити між собою про розвиток розуму і характеру.
- Звідки ви взяли це нестерпне розвиток розуму? Потрібно говорити прозябеніе” [праці Я.К. Grotta, т. II. Філологічні розвідки (1852-1892). СПБ. 1899, Стор. 69, 82.].
варто було, наприклад, молодій людині сказати в розмові, що зараз йому треба піти, ну, хоча б до шевця, і люди похилого віку сердито кричали йому:
- Не треба, а треба! Навіщо ти перекручує російську мову? [У Словнику Академії Російської (СПБ, 1806-1822) є тільки треба.]
Настала нова епоха. Колишні юнаки стали батьками і дідами. І прийшла їхня черга обурюватися такими словами, які ввела в ужиток молодь: darovitий, виразний, голосування, людяний, громадськість, khlysh [Ні в Словнику Академії Російської, ні в Словнику мови Пушкіна (М., 1956-1959) слова обдарований немає. Воно з'являється лише в Словнику церковнослов'янської і російської мови, складеному другим відділенням Імператорської Академії наук (СПБ, 1847). Слова виразний немає в Словнику Академії Російської. Слова голосування немає ні в одному словнику до Даля, 1882. Слово хлюст створено Іваном Панаєвим (нарівні зі словом приживалка ) в середині XIX століття. див. також Праці Я.К. Grotta, т. II, Стор. 14, 69, 83. ].
Тепер нам здається, що ці слова існують на Русі споконвіку і що без них ми ніколи не могли обійтися, а тим часом в 30-40-х роках минулого століття були слова-новачки, з якими тодішні ревнителі чистоти мови довго не могли примиритися.
Тепер навіть важко повірити, які слова здалися в ту пору, наприклад, князю Вяземському низькопробними, вуличними. слова ці: бездарність і талановитий. "Бездарність, талановитий,-обурювався князь Вяземський, - нові майданні вираження в нашому літературному мові. Дмитрієв правду говорив, що "наші нові письменники вчаться мови у комірника" [П. Вяземський, Стара записна книжка. L., 1929, Стор. 264.]
Якщо тодішньої молоді траплялося вжити в розмові такі, невідомі колишнім поколінням слова, як: факт, результат, дурниця, солідарність [Ні слова факт , ні слова результат, ні слова солідарність немає в Словнику Академії Російської.] представники цих колишніх поколінь заявляли, що російська мова зазнає чималих збитків від такого напливу вульгарними словами.
"Звідки взявся цей факт? - обурювався, наприклад, Тадей в Bulgarien 1847 році. - Що це за слово? Iskoverkannoe " ["Северная пчела", 1847, № 93 від 26 квітня. Журнальна всяка всячина.].
Яків Гpот вже в кінці 60-х років оголосив потворним новоявлене слово надихати [праці Я.К. Grotta, т. II, Стор. 14.]
Навіть таке слово, як науковий, і то мало подолати великий опір старозавітних пуристів, перш ніж увійти в нашу мову в якості повноправного слова. Згадаймо, як вразило це слово Гоголя в 1851 році. До того часу він і не чув про нього [“Гоголь у спогадах сучасників ". М. Стор. 511.].
Люди похилого віку вимагали, щоб замість науковий говорили тільки вчений: вчена книга, вчений трактат. Слово науковий здавалося їм неприпустимою вульгарністю. Втім, були часи, коли навіть слово вульгарний вони готові були вважати незаконним. Пушкин, не прогнозують, що воно обрусеет, зберіг в "Онєгіні" його чужоземну форму. Згадаймо знамениті вірші про Тетяну:

Ніхто б не міг її прекрасної
назвати; але з голови до ніг
Ніхто б в ній знайти не міг
того, що модою самовладної
У високому лондонському колу
зветься vulgar. Не могу
Люблю я дуже це слово,
Але не можу перевести;
Ono в нашому новому поки,
І навряд чи бути йому в честі.
Воно б годилося в епіграмі…

(глава VIII)
Переводити це слово на російську мову не довелося, тому що воно саме стало російським.
І довго не могли старі примиритися з таким словосполученням, як літературна творчість, якого не знали ні Державін, ні Жуковський, ні Пушкін [Слова творчість немає ні в Словнику Академії Російської, ні в Словнику церковнослов'янської і російської мови (СПБ. 1847).]
звичайно, старі були не праві. Тепер і слово треба, і слово дурниця, і слово факт, і слово голосування, і слово науковий, і слово творчість, і слово обов'язково (в сенсі неодмінно) відчуваються усіма, і молодими і старими, як закон, корінні слова російської мови, і хто ж може обійтися без цих слів!
Тепер уже всякому здається дивним, що Некрасов, написавши в одній зі своїх повістей дурниця, повинен був пояснити в примітці: "Лакейського слово, равнозначітельное слову - дрянь " [див. "Петербурзькі кути" в некрасовском альманасі "Фізіологія Петербурга", частина 1. СПБ, 1845, Стор. 290, і в Повному зібранні творів Н.А. Некрасова, т. VI. М, 1950, Стор. 120.], а "Літературна газета" тих років, заговоривши про чиюсь віртуозною душі, визнала себе вимушеної тут же додати, що віртуозний- "Новомодне слівце" ["Літературна газета", 1841, Стор. 94: "У грі і в прийомах видно душа віртуозна , щоб похизуватися новомодним слівцем ".].
У дитинстві я ще застав старих (правда, досить старезних), які говорили на балі, Александринскій театр, генваря, рум'яна, білилами, меблі (у множині) і т. d.

II

Але ось минули роки, і я, в свою очередь, став дідом. Тепер на мою віком і мені потрібно було ненавидіти слова, які введені в нашу мову молоддю, і волати про псування мови.
Тим більше що на мене, як на всякого мого сучасника, відразу в два-три роки нахлинуло більше нових понять і слів, ніж на моїх дідів і прадідів за останні два з половиною століття. Серед них було чимало чудових, а були і такі, які здавалися мені на перших порах незаконними, шкідливими, псують російську мову, підлягають викорінення і забуттю.
Помню, як страшно я був обурений, коли молоді люди, немов змовившись між собою, стали замість до побачення говорити чомусь поки.

Або ця форма: «Я пішов» замість «я йду». Людина ще сидить за столом, він тільки збирається піти, але зображує свій майбутній вчинок вже досконалим.
З цим я довго не міг примиритися.

У той же самий час молоддю став по-новому відчуватися дієслово переживати. Ми говорили: «Я переживаю горе» або «я переживаю радість», а тепер кажуть: «я так переживаю» (без доповнення), і це слово означає тепер: "я хвилююся", а ще частіше: "я страждаю", «Я мучуся».
Такої форми не знали ні Толстой, ні Тургенєв, ні Чехов. Для них переживати завжди було перехідним дієсловом. А тепер я чув на власні вуха наступний переказ одного модного фільму про якийсь старовинної епохи:
— Я так переживаю! - сказала графиня.
- Кинь переживати! - сказав маркіз.

По-новому осмислити дієслово уявляти . Раніше він означав фантазувати. Тепер він найчастіше означає: чванитися, vazhnichatь.
- Він так уявляє , - кажуть тепер про людину, який зазнався.
Правда, і раніше було: уявляти про себе («Багато про себе уявляєте» і т. д.). Але тепер уже не потрібно ніяких додаткових слів.

Дуже коробило мене зарозуміле вираження я їм. У мій час то була чемна форма, з якої людина звертався до себе, а до інших.
- Завітайте їсти!
Якщо ж він говорив про себе: я їм- це відчувалося, як забавне зазнайство.

Тоді ж в просторіччі утвердилося слівці назад – з божевільним значенням знову.
Помню, коли я вперше почув з вуст молодої домогосподарки, що вчора ввечері пес Бармалей "назад гавкав на Марину і Тату", я подумав, ніби Марина і Тата перші загавкали на цього пса.

Раптом несподівано не тільки в усну, розмовну, але і в письмову, книжкову мова вторглося нове словосполучення на адресу- і протягом декількох місяців витіснило колишню форму за адресою. Мені з незвички було дивно чути: "Вона сказала якусь шпильку в мою адресу", "Пролунали оплески на його адресу".

Таке ж здивування викликала в мені новоявлена ​​форма: вибору (замість вибори), договору (замість договори), викладач (замість лектори).
У ній чулося мені щось хвацькі, відчайдушний, забубенной, хвацько.
Даремно я втішав себе тим, що цю форму вже давно узаконив російська літературна мова. "Адже, - говорив я собі, - пройшло років вісімдесят, а мабуть і більше, Відтоді, як російські люди перестали говорити і писати: "До ми, до ктор, навчити ERS, профе сварки, SLE сарі, ю нкери, вантажівки прин, пі сарі, муха гелі, і охоче замінили їх формами: будинки , вчителя , професора , слюсаря , флігеля , юнкера , пекар і м. д ". [В "Весіллі" Гоголя (1836-1842) є і вдома (1, XIII) і доми (1, XIV).].
Мало того. Наступне покоління додало ту ж хвацько форму новим десяткам слів, таким, як: бУХГ лтери, то ми, ка тери, поли, ла Гері, ді хоче. Стали говорити і писати: бухгалтера , томи , катера , тополя , табору , дизеля і т. d.
Ще Чехов не визнавав цих форм. Для нього існували тільки інженери , і тополя (см., наприклад, IX, 118; XIV, 132), а якби він почув: томи , він подумав би, що мова йде про французький композитора Амбруаза Тома.
Здавалося б, досить. Але немає. Прийшло нове покоління, і я почув від нього: шофера , автора , бібліотекаря , сектора … І ще через кілька років: виходу , суп , плану , матеря , дочок , секретаря , площині , швидкість , відомість , віку , площадя [За словами Тургенєва, форма площадя з давніх часів існувала в діалекті селян Орловської губернії: так називалися у них "великі суцільні маси кущів" (I.S. Тургенєв , зібрав. соч., т. 1. М., 1961, Стор. 9). Але є підстави думати, що нинішнє слово площадя виникло незалежно від цього орловського терміна. Лев Толстой (в 1874 році) стверджував, що в "живій мові вживається форма воза , а не вози " (т. XVII, Стор. 82).]
Всякий раз я переконувався, що протестувати проти цих слів марно. Я міг скільки завгодно обурюватися, виходити з себе, але не можна ж було бачити, що тут протягом століть відбувається якийсь невпинний стихійний процес заміни ненаголошеного закінчення и(і ) сильно акцентованим закінченням а(я).
І хто ж поручиться, що наші правнуки не стануть говорити і писати: крана , актора , ведмедя , жолудя . Спостерігаючи за пишним розквітом цієї хвацько форми, я не раз заспокоював себе тим, що ця форма заволодіває головним чином такими словами,які в даному професійному (іноді дуже вузькому) колу згадуються найчастіше: форма плану існує тільки серед креслярів; торта - в кондитерських; суп – в ресторанних кухнях; площадя - в будинкових управліннях; Швидкість - у трактористів.
пожежники кажуть: факела .
Чи не станемо зараз займатися питанням: бажаний цей процес чи ні, про це розмова попереду, а поки нам важливо відзначити один історичний факт: всі зусилля незліченних ревнителів чистоти мови зупинити цей бурхливий процес або хоча б послабити його до сих пір залишаються безплідними. Якби мені навіть і заманулося зараз написати: «Кримські тополі», або: «Обсяг Shekspir», я можу бути заздалегідь упевненим, що в моїй книзі надрукують: «Кримські тополі», «Томи Шекспіра».
Так як і тополі і томи до того застаріли, що сучасний читач відчув би і в них стилізаторство, манірність, manerničanie.

І нове значення словечка: зачитав. Преждезачітал це означало: замошенничал книжку, взяв почитати і не віддав. А тепер - прочитав вголос, оголосив.
«Потім був зачитаний проект резолюції».

перш, звертаючись до малюків, ми завжди говорили: діти . Тепер це слово всюди витіснене словом хлопці . Воно звучить і в школах і в дитячих садах, що надзвичайно шокує старих людей, які мріють про те, щоб діти знову називалися дітьми. Перш хлопцями називалися тільки селянські діти (нарівні з солдатами і хлопцями).
Будинки одні лише хлопці.
(Некрасов, III, 12)
Було б повчально простежити той процес, завдяки якому в нинішній мови взяла гору сільська форма.

Замість відображати з'явилося відображати. Замість широкий загал читачів виникло небувалий широкий читач.
З'явилася в дитячому просторіччі нова форма слабо ("Тобі слабо перестрибнути через цю канаву") і т. d.

Популярні вірші Чуковського:


всі вірші (зміст за алфавітом)

залишити коментар