перевести на:

Порою заглавия уведомляли читателя не только о сюжете рассказа, но и о той поучительной мысли, какую содержит в себе этот сюжет:
«За двумя зайцами погонишься, ни одного не поймаешь».
«Гречневая каша сама себя хвалит».
«Язык до Киева доведет».
«И прекрасное должно иметь пределы».
Погоня за сильнейшим эффектом заставляла молодого писателя сочетать в своих заглавиях такие слова, сочетание которых неожиданно, непривычно и дико: «Скарлатина и счастливый брак», «Баран и барышня», «Америка в Ростове-на-Дону», «Картофель и тенор» и т. d.
Стиль подобных заглавий, забубенный и броский, не был личной принадлежностью Чехонте.
Чрезвычайно характерный для юмористических листков того времени, он был внушен ему беспардонными нравами этих листков, которые требовали от своих литераторов именно такого развязного стиля. Литератор был вынужден подчиняться их тираническим требованиям. При сочинении заглавий ему вменялись в обязанность низкопробные словесные фокусы, барабанные фразы, фамильярно-игривое обращение с читателем, то есть такие черты, какие прямо противоположны позднейшей эстетике Чехова.
Читая в первом томе Полного собрания сочинений «Комические рекламы и объявления (сообщил Антоша Чехонте)» или «Контору объявлений Антоши Ч.», явственно видишь, что это не Чехов, а совсем другой человек, нисколько на него не похожий и даже ненавистный ему.
звичайно, читателю ясно, что эволюция системы заглавий, наблюдаемая в чеховских книгах, интересует меня не сама по себе, а как одно из свидетельств той сказочно-огромной перемены, какая к концу восьмидесятых годов произошла с Антошей Чехонте, когда он преобразился в Антона Чехова1.
В этих заглавиях, «как солнце в малой капле вод», запечатлелся рост его творческой личности.
XXI
думаю, що, если бы Чехов девяностых годовЧехов «Архиерея», «Дамы с собачкой», «Крыжовника»встретился с Антошей Чехонте, автором «Дуры, или капитана в отставке», он сурово осудил бы его стиль.
1 Характерна самая эта подпись: Антоша. Людина, именующий себя публично Антошей, как бы демонстрирует свое неуважительное отношение к себе. Это было в нравах той литературной среды, где один из журнальных товарищей Чехова именовал себя в печати Эмиль Пуп.

Втім, зачем говорить об этом как о гипотетически-предполагаемом случае, если нам досконально известно, что встреча Антона Чехова с Антошей Чехонте состоялась в действительности.
Время этой встречиконец девяностых годов, и у нас есть полная возможность, на основе бесспорных свидетельств, удостовериться в том, с какой враждебностью во время этой знаменательной встречи отнесся Чехов к своему молодому предшественнику.
Я говорю о тех месяцах, когда писателю, уже создавшему ныне всемирно известные рассказы и пьесы, пришлось, по воле случая, вновь перечесть в самое короткое время все свои ранние произведения, написанные им в ту недавнююно для него очень давнююпору, когда он был Антошей Чехонте.
Произошло это в начале 1899 року. Издатель «Нивы» А.Ф. Маркс навязал Чехову дикий и злой договор, по которому писателю пришлось предоставить издателю не только те свои произведения, которые были предназначены им для печати, но также и те, перепечатку которых он, автор, считал нежелательной. Эти рассказы сам Чехов называл дребеденью. Они были неприятны его тогдашнему зрелому вкусу. Ему было больно перечитывать их.
И все же его принудили извлечь их из старых журналов и послать в Петербург издателю.
«Что хуже всего, – писал он Авиловой 5 лютого 1899 року, – я должен опять читать их, редактировать их и, как говорит Пушкин, «с отвращением читать жизнь мою» (18, 66).
Эти ранние вещи можно назвать античеховскими. Недаром он так безжалостно расправился с ними:
«Редактируя все то, что я до сих пор написал, я выбросил 200 рассказов», – сообщал он М.Н. Меньшикову 4 червень 1899 року (18, 169).
А еще раньше в письме к Авиловой он разбил эти забракованные им рассказы на четыре категории: 1) «мало-мальски порядочные», 2) «плохие», 3) «очень плохие», 4) «отвратительные» (18, 93).
На каждом из этих «плохих», «очень плохих» и «отвратительных» рассказов он делал недвусмысленную надпись, запрещавшую издательству их публикацию: «исключить», «не печатать». У него была наивная уверенность, что таким образом он ограждает собрание своих сочинений от вторжения враждебного стиля. Мог ли он предвидеть, что тотчас же после его смерти хищные заправилы издательства нарушат его авторскую волю и напечатают большим тиражом все, что было забраковано им?
Те немногие из его ранних рассказов, в которых он видел хоть проблеск достоинств, он коренным образом переработал, перестроил по-новому, согласно требованиям своей позднейшей эстетики, чтобы вытеснить торжествовавшие в них некогда обывательские вкусы «Стрекозы» и «Будильника».
Переработка естественно не могла не коснуться заглавий.
Разухабистое заглавие «Ваня, мамаша, теща и секретарь» заменилось сдержанным и деловым: «Случай с классиком». От другого заглавия был отсечен тот кусок, в котором насмешливо выражены мнимые эмоции автора: «Брак по расчету, или за человека страшно» стал коротким «Браком по расчету». От заглавия «Битая знаменитость, или средство от запоя» остались лишь последние три слова.
Это изменение заглавий отразило в себе перемену, произошедшую в стилистике Чехова.
С самими рассказами он поступил еще более круто. Сравнив окончательный текст его рассказа «Приданое» с первоначальным текстом того же «Приданого», напечатанным в «Будильнике» 1883 року, редакция «Полного собрания сочинений А.П. Чехова» сообщает в своих комментариях:
«При сокращении текста отпали многие детали в описаниях и диалогах… Устранена подробность о (!) цели первого посещения домика… Исключены и дальнейшие фразы… Опущены детали о шитье… Устранен прием (?) описания комнат домика в форме (?) описания впечатлений посетителя… При переделке отдельных фраз изменены некоторые черты в характеристике образов…» (1, 533).
І далі:
«По первоначальному тексту было (так-то). Это изменено в том смысле, что…»
И дальше о том же рассказе:
«Заменено… заменяется… изменяется… уточняется…» (1, 534).

Эти неуклюжие заметки говорят об упорной борьбе Чехова со стилевыми приемами юного Антоши Чехонте. В каждом абзаце великий художник, вооруженный многолетним опытом и безукоризненным вкусом, оттесняет своего молодого противника и заменяет его стилевые приемы своими.
То же случилось с рассказом «Злой мальчик», первоначально напечатанным тогда же, в 1883 році.
В комментариях к этому рассказу читаем:
«При подготовке к Собранию сочинений рассказ подвергался значительной переделке и стилистической правке. Сильно сокращены и изменены многие места, причем некоторые эпизоды отпали… Сокращен и заново переработан конец рассказа, выброшена (такая-то) сцена…»
Конец рассказа не «переработан», а написан Чеховым заново. I.A. Бунин, наблюдавший его во время работы над этой юношеской беллетристикой, сообщает в своих воспоминаниях о нем:
«Я часто видел, как он перемарывал рассказ, чуть не заново его писал»1.
В письме к А.С. Суворину от 17 лютого 1899 года Чехов и сам говорит:
«Многие рассказы переделываю заново» (18, 22).
І звичайно, скажу мимоходом, было бы гораздо резоннее, если бы редакторы Полного собрания сочинений и писем А.П. Чехова определили даты каждого из этих рассказов двумя цифрами: 1883-1899, ибо вторая из них потребовала от автора не меньшей затраты усилий, чем первая. Недаром работу по обновлению своих старых вещей он в одном из писем назвал «каторгой» (18, 265).
Перерабатывая, наприклад, для собрания своих сочинений рассказ «Пари», Чехов придал ему такую идею, которая прямо противоположна.идее первоначального текста.
А рассказ «Володя» после авторской правки приобрел новую фабулу и стал чуть не вдвое длиннее.
Многие из старых вещей, введенных Чеховым в прижизненное издание его сочинений, переработаны так, что первона 1 І. А. Б у н и н. Чехов // А.П. Чехов в воспоминаниях современников. М., 1960. (курсив мій. – К.ч.) чальные тексты можно считать черновыми набросками тех, какие мы читаем сейчас.
Спешу тут же заявить для полной ясности, що, когда я говорю о многотрудной борьбе, которую незадолго до смерти вел Чехов со своим прежним писательским обликом, я имею в виду не все произведения Антоши Чехонте, а лишь самые ранние – вони, что он писал в первые годы литературной работы (1881-1884). Да и в эти первые годы он вскоре перестал именоваться «Антошей» и подписывался «А. Чехонте».
Починаючи з 1884 года Чехонте все меньше подчиняется вульгарным требованиям летучих листков и все явственнее преображается в Чехова.
повчально стежити, как из месяца в месяц, из недели в неделю все больше расширяется круг его тем, все больше изощряется его эстетический вкус, все глубже делается его моральное и художническое восприятие жизни. Уже с середины восьмидесятых годов он из таланта становится гением и шагает семимильными шагами к созданию таких монументальных вещей, как «Степь», «Скучная история», «Палата № 6».
Тем-то и замечательна творческая биография Чехова, що, изучая ее, можно видеть, как безостановочно, неуклонно, планомірно, последовательно растет его духовная личность, как из литературного карлика, меньше которого, здається, и быть невозможно, он вырастает во всемирного классика.
Пишущие о Чехове любят цитировать его знаменитые строки о том, как он по капле выдавливал из себя раба, но вряд ли кто применил эти строки к его литературному стилю. В первые годы работы Антоша Чехонте, неугомонный остряк, развлекатель мещанской толпы, был подневольным поденщиком той мелкой бульварной прессы, для которой он без устали трудился, спасая от голода себя и семью. Угождение обывательским вкусам было его рабьей повинностью. Но в то переходное время, когда он перестал называться Антошей и все еще не назвал себя Чеховым, он в тех же пошлых бульварных листках начинает все чаще и чаще выступать против обывательской пошлости. Сохраняя обличье развлекателя мещанской толпы, он все чаще становится ее обличителем. Уже к середине восьмидесятых годов Чехов окончательно сбрасывает с себя рабье ярмо и путем самовоспитания, путем неустанной борьбы с ин стинктами, думками, чувствами, внушенными ему темной средой с самого раннего детства, облагораживает и себя и свой стиль.
Здесь он снова встает перед нами, как героически-волевой человек, направлявший все силы души на усовершенствование своей нравственной личности. Здесь можно воочию видеть действие извечного закона, которому подвластно искусство: чтобы облагородить свой стиль, нужно облагородить себя.
Оттого-то такая феноменальная разница между первыми его вещами и последними. Нам понятна та душевная боль, с которой он перечитывал свои первые вещи: в них он, как в зеркале, увидел себя тем неказистым поденщиком, каким он был, когда начинал свой писательский путь, когда даже правильная русская речь была еще не вполне освоена им.
Чем яснее для нас вся мизерность его первоначальной литературной работы, тем выше мы ценим тот нравственный подвиг его труженической, творческой жизни, благодаря которому он в течение такого краткого времени очистился от писательских приемов и навыков, усвоенных им в ранние годы. Здесь с особой наглядностью становятся очевидны для каждого красота и величие упорного самовоспитания человеческой личности, жаждущей моральной чистоты.

ЗМІСТ

Глава перша 3
глава вторая35 глава третья89

|

Title Info author: Vlad
Document Info author: Vlad program used: doc2fb, Book Designer 4.0 version: 2

PAN id=title>
Fiction Book Description
Корній Чуковський

О ЧЕХОВЕ
Человек и мастер
Москва • РУССКИЙ ПУТЬ • 2008

ISBM 978-5-85887-281-8 ББК 83.3(2Poc)l
АЛЕ 885

ГЛАВА ПЕРША
© К.И. Чуковський, наследники, 2008 © Русский путь, 2008

Я

Він був гостинний, як магнат. Гостинність у нього доходило до пристрасті. Варто було йому оселитися в селі, і він одразу ж запрошував до себе купу гостей. Багатьом це могло здатися божевіллям: людина тільки що вибився з багаторічною потреби, йому доводиться таким тяжким трудом містити всю сім'ю – і мати, і брат, і сестра, і батька, у нього немає ні гроша на завтрашній день, а він весь свій будинок, сверху донизу, набиває гостями, і годує їх, і розважає, і лікує!
Зняв дачу в українській глушині, ще не бачив її, ще не знає, яка вона, а вже скликає туди всяких людей з Моск-ни, з Петербурга, з Нижнього.
Л коли він оселився в підмосковній садибі, його будинок став схожий на готель. «Спали на диванах і по кілька чоловік у всіх кімнатах, – згадує його брат Михайло, – ночували навіть в сінях. письменники, дівиці – шанувальниці таланту, земські діячі, місцеві лікарі, якісь далекі родичі з синочками ».
Але йому було і цього мало.
«Чекаємо Іваненко. Приедет Суворин, буду запрошувати Ба-ранцевіча », – повідомляв він Нате Лінтваревих з Меліхова в дев'яносто другому році (15, 365)1.
‘ Перша цифра в дужках означає те, друга – сторінку Повного зібрання творів і листів А.П. Чехова, М., 1946-1951. Нами збережені посилання на це зібрання творів А.П. Чехова, яким користувався Корній Іванович. Всі інші посилання також дані по останньому прижиттєвому виданню (М.: Худож. лит., 1967). – прим. рядок.
3
А заодно запрошував і її. Причому з наступних його листів виявлялося, що, крім цих трьох осіб, він запросив до себе і Лазарева-Грузинського, і Єжова, і Лейкина і що у нього вже гостює Левітан!
вісім чоловік, але і це не все: в будинку постійно тулилися такі, яких навіть не вважали гостями: «Астрономка» Ольга Кундасова, музикант Маріан Семашко, Ліка Мізін, Мусіна-Пушкіна (вона ж – Drishka, вона ж – цикада), якась Ле-сова з Торжка, якась Клара мамуна, друзі його родини, завсідники і безліч випадкових, безіменних людей.
Від цього натовп він, звичайно, нерідко страждав. «З п'ятниці Страсного до сьогодні у мене гості, гості, гості ... і я не написав жодного рядка » (15, 366). Але навіть це не могло приборкати його нестримної пристрасті до гостей. У тому ж листі, де поміщена ця скарга, він кличе до себе ту ж Кундасову в наступному – Володимира Тихонова, в наступному – Leykina, в наступному – Ясинського, а з наступного ми дізнаємося, що у нього гостюють і Суворін, і Shtepkina-Куперник, і Таганрозький Селіванова-Краузе!
Кликав він до себе завжди весело, bravurní, грайливий, затейливо, немов відображаючи в самому стилі своїх запрошень атмосферу молодого веселощів, яка оточувала його.
«Ну-с, пане, – писав він, наприклад, редактору “півночі”, – для нього, що Ви помістили мій портрет і тим сприяли на прославлення імені мого, дарую Вам п'ять пучків редиски з власного парника. Ви повинні приїхати до мене (з Петербурга! за шістсот верст! – До. Ch) і з'їсти цю редиску » (15,371).
І ось як запрошував він архітектора Шехтеля:
«Якщо не приїдете, то бажаю Вам, щоб у вас на вулиці публічно розв'язалися тасьми » (білизни.- К.ч.) (13, 220).
Таке ж його запрошення водевіліст Билибину:
«Ви ось що зробіть: одружитеся і грайте з дружиною до мене ... на дачу, тижнів на два ... Обіцяю, що Ви освіжіться і чудово поглупеете ... » (13, 164-165).
Справа тут не в привітності Чехова, а в тій величезній життєвій енергії, яка позначалася в цьому привітності.
Закликаючи до себе друзів і знайомих, він найгарячішими фарбами, як би пародіюючи рекламу курорту, розписував ті насолоди, які їх очікують.
«Місце здорове, веселе, сите, велелюдне ... » (14, 153), «Найтепліше і красивіше Криму в сто раз ...» (14,153), «Коляска покійна, коні дуже стерпні, дорога чудова, люди прекрасні в усіх відношеннях » (14, 364), «Купання грандіозне» (13, 221).
Запрошував він до себе дуже наполегливо, не допускаючи і думки, що запрошений може не приїхати до нього. «Яобязательно1 на аркане'1прітащу Вас до себе», – писав він письменникові Щеглову (14, 151). Більшість його запрошень були і справді арканами, така відчувалася в них наполегливо-чарівна воля.
«Ненавиджу Вас за те, що Ваш успіх заважає Вам приїхати до мене », – писав він одному з приятелів (14, 120).
І іншого:
«Якщо не приїдете, для виконання таких gnusno3, що ніяких мук пекла не вистачить, щоб покарати Вас » (14, 350).
І в третьому листі запитував Ліку Мізінову:
«Які мукі'.ми повинні будемо придумати для Вас, якщо Ви до нас не приїдете?» (15, 356).
І погрожував їй диявольськими тортурами – окропом і розпеченим залізом.
І писав сестрі про одну зі своїх сумських знайомих:
«Якщо вона не приїде, то я підпалю її млин » (16,195).
Ця надмірна енергія його запрошень і прохань часто витрачалася їм майже без розбору. Всякого він кликав до себе так, немов той був до смерті потрібен йому, хоча б це був утомливо галасливий Гіляровський або мізерний, вічно ображений Єжов.
Даремно ми перебираємо в думці імена старих і нових письменників – жодного ми не можемо пригадати, наділеного таким розгонистим і щедрим гостинністю. Здавалося б, воно набагато більше відповідає письменникам-барам, власникам поміщицьких гнізд, ніж цього онукові селянина, синові убогого крамаря, але жодна стовпова садиба і за десять років не бачила під своїми древніми липами такого нашестя різноманітних гостей, яке було повсякденним явищем в «обшарпанном і обірваному» Мелихове.
1курсив Чехова. – к.ч..
2У текстах Чехова тут і далі, крім випадків окремо обумовлених, півень мій сірий. – к.ч..
3курсив Чехова. – к.ч..

|
Палка любов до многолюдству збереглася у Чехова до кінця його днів. Уже в останній стадії сухот, коли, «напівзруйнований, полужілец могили », він приїхав на короткий час в Москву, до нього на квартиру стало стікатися так багато народу, що з ранку до ночі у нього не було хвилини вільної. «У нього неодмінно протягом дня хтось бував», – згадує Вл. Ів. Немирович-Данченко і тут же зазначає неймовірну дивина: «Це його майже не стомлювало, у всякому разі, він охоче мирився зі своїм втомою ».
Якщо навіть тоді, коли туберкульоз остаточно підточив його сили, він «майже не втомлювався» від цієї нескінченної низки гостей, які, змінюючи один одного, кожен день з ранку до вечора приходили до нього зі своїми докука, то що ж сказати про його юні роки, коли він з жадібністю нестерпного голоду накидався на нових і нових людей, виявляючи при цьому таку товариськість, який, здається, не було ні в однієї людини.
Незвичайно швидкий на знайомства і дружби, він в перші ж роки свого життя в Москві перезнайомився буквально з усією Москвою, з усіма верствами московського суспільства, а заодно вивчив і Бабкіно, і Чикин, і Воскресенськ, і Звенигород і з гігантським апетитом ковтав все враження навколишнього життя.
І тому в молодих його листах ми постійно читаємо:
«Був зараз на скачках ...», «El, спав і пив з офіцерня ... », «Ходжу в гості до монахів ...» (13, 144, 87, 65), «Поїду до Володимирської губернію на скляний завод ...» (15,164), «Буду все літо кружляти по Україні і на манер Ноздрьова їздити по ярмарках ...» (14,61), «Пив і співав з двома оперними басами ...» (13, 208), «Буваю в камері мирового судді ...» (13,99), «Був у смердючому трактирі, де бачив, як в переповненій більярдної два шахрая відмінно грали в більярд ... » (14, 351), «Був у божевільних на ялинці, в буйному відділенні » (16,196), «Був боярином у одного доктора ...» (13,165), «Богемський ... доглядає злегка за Яденькой, буває у Людмилочка ... Левітан закружляв у вихорі, Ольга шкодує, що не вийшла за Матвія, і т. d. Неллі приїхала і голодує. У баронеси народилося дитя ... » (13, 233).
Без цієї його феноменальною товариськості, без цієї постійної полювання приятелює з будь-якою людиною, без цього пекучого його інтересу до біографій, звичаї, розмов, професіями сотень і тисяч людей він, звичайно, ніколи не створив би тієї грандіозної енциклопедії російського побуту вісімдесятих і дев'яностих років, яка називається дрібними розповідями Чехова.
Якби з усіх цих дрібних оповідань, з багатотомного зібрання його творів раптом якимось дивом на московську вулицю ринули всі люди, зображені там, всі ці поліцейські, акушерки, актори, portnyye, arestantи, кухаря, богомолки, педагоги, поміщики, єпископи, cirkachi (або, як вони тоді називалися, ціркісти), чиновники всіх рангів і відомств, селяни північних і південних губерній, генерали, банщики, інженери, конокради, монастирські служки, купці, pevčie, солдати, суахілі, фортепіанні настройщики, пожежні, судові слідчі, диякони, професора, пастухи, адвокати, сталася б жахлива звалище, бо настільки густого натовп не могла б вмістити і найширша площа. інші книги – наприклад, Гончарова – поруч з чеховським здаються буквально пустелями, так мало жителів припадає в них на кожну сотню сторінок.
Не віриться, що всі ці юрби людей, кишать в чеховських книгах, створені однією людиною, що тільки два ока, а не тисяча очей з такою нелюдською пильністю підгледіли, запам'ятали і запам'ятали навік все це безліч жестів, ходи, посмішок, фізіономістом, одягу і що не одна тисяча сердець, а всього лише одне вмістило в собі болю і радості цієї громади людей.
І як весело йому було з людьми! за темами, кого він любив. А полюбитися йому було неважко, так як, хоча він був чоловік нещадно глузливий і кожного, здавалося б, бачив наскрізь, він при першому знайомстві з людьми майже завжди ставився до них з повною довірливістю. І так невичерпна була його душевна щедрість, що багатьох людей він був готовий наділяти багатствами своєї власної особистості. І тому в його листах ми так часто читаємо:
"Славний малий", «Душа-людина», «Чудовий хлопець», «Симпатичний малий і прекрасний письменник», «Милий чолов'яга, теплий », «Сім'я чудова, тепла, і я до неї сильно прив'язався », «чудное, найвищою мірою добре і лагідне створіння », «Вона так само хороша, як і її брати, які позитивно зачарували мене », «Чолов'яга хороший і не без таланту», «Така симпатична жінка, яких мало ». І т. d.
Здавалося б, що таке господарі дачі, яку ти як дачника знімаєш у них на короткі літні місяці? проходить літо, ти повертаєшся в місто і забуваєш про них назавжди. Але варто було Чехову зняти дачу на півдні у невідомих йому Лінтваревих, і він відразу повірив, що всі вони – а їх було шестеро – дуже милі люди, і на багато років включив всю сім'ю в коло своїх близьких друзів, або, за його висловом, «Запалив невгасиму лампаду» перед цією сім'єю.
І то ж з сім'єю Кисельових, у яких він ще раніше три літа поспіль знімав підмосковну дачу. Він здружився не тільки з ними, але з їхніми дітьми, з їх гостями і родичами.
І так само дружньо сходився він майже з усіма редакторами, у яких йому траплялося друкуватися, навіть з Вакула Лавровим і Сабліним, не кажучи вже про Олексія Суворін.
І до такої міри він був артільний, хорової людина, що навіть писати мріяв не поодинці, а разом з іншими і готовий був запрошувати до себе в співавтори самих невідповідних людей.
«Слухайте, Короленка ... Будемо разом працювати. написати п'єсу. У чотирьох діях. У два тижні ».
Хоча Короленка ніяких драм не писав і до театру не мав ніякого відношення.
І Bilibinu:

Популярні вірші Чуковського:


всі вірші (зміст за алфавітом)

залишити коментар